Антон Санченко: «Не дратувати собою оточення – головне вміння моряка»

Нещодавно українському читачеві було презентовано книгу Джошуа Слокама «Навколо світу вітрильником наодинці». Трудилося над нею аж дев’ять перекладачів на чолі із письменником-мариністом Антоном Санченком, який згуртував цю команду і працював над більшістю розділів.

Вийшов перший український переклад Слокама. З чим і вітаю! Скажіть, будь-ласка, Антоне, чи вірили Ви в комерційний успіх книжки, коли вона створювалася і чи вірите в такий успіх зараз, коли вона вийшла в світ.

– Ну чому вірити чи не вірити? Щось для цього потрібно робити. Коли робили – я знав, що буду цим займатися і на півдорозі це все не покину. Думаю, що й розпродасться книжка непогано. Тут, насправді, найважча місія – розповсюдження в книжкових мережах. Це головна проблема, але якось її видавці навчились вирішувати. Це все не так швидко відбувається, та гадаю, за рік вона розійдеться. Збитковою точно не буде.

А якою бачите долю наступних книжок Слокама? Ви казали, що в майбутньому збираєтесь їх перекласти та чи залежить це від продажів першої книги?

– Так, звичайно, якщо її розкуплять, значить людям це потрібно і можна продовжувати. Якщо ні – навіщо займатися справою, яка, крім тебе самого, не цікава нікому. Можна ж знайти таку справу, що цікава тобі й суспільству. Єдиний показник, на даний момент – це наскільки гарно продається книжка.

А є у Вас ще ідеї, пов’язані з Джошуа Слокамом? Можливо, якісь мультимедійні проекти, кіно, мультфільм?

– Ідей багато, але ж кажу, що якщо спрацює книжка – значить людям це цікаво. Нас, для прикладу, запрошували трейлер знімати на яхті. Задуми є. Хочеться також аудіокнигу записати, зібрати всіх тих перекладачів, щоб кожен читав перекладені ним розділи. Це було б добре, але зараз воно не на часі, зараз на часі розпродати те, що надруковано.

Якщо трохи відійти від Слокама і наблизитися до Вас. Всі питають, як Ви прийшли до моря. А як Ви від нього відійшли? Що стало причиною закінчення морської кар’єри?

– Закінчилася професія. Людина моєї кваліфікації (а я – радист) стала на судні непотрібною. Тоді я вирішив, що вже досить. Треба було перевчатися на когось і я подумав, чому, власне, на моряка переучуватись, а не на когось іншого. Мої однокурсники перевчилися на штурманів і продовжують ходити в море, а я став філологом. От і все.

Тобто відразу від моря Ви прийшли до літератури?

– Звичайно. Так.

Від Вас доводиться чути чи читати про романтичну сторону плавання. А чи нема в моряків якогось негативу, пов’язаного з професією? Людина, все ж таки, більшість часу проводить в морі, далеко від рідних і близьких…

– Ну тобі звідси так здається, що це щось погане і це важко. Так, часом важко, але не з тієї причини, з якої прийнято думати. Важко знаходитися в замкнутому колективі довгий час. Півроку, рік… Хоча від цього можна відпочити. Негативу багато, але моряки ним не діляться. Якось між собою це все обговорюється. І навіть якщо стороння людина почує ці обговорення, то нічого не зрозуміє.

Отже, правдивою є стереотипна думка, що моряки завжди тримають себе веселими, запальними і ніколи не падають духом.

– Ну а навіщо духом падати? Звичайно, всі люди мають різні темпераменти. Моряки – це ті, хто вміє жити у колективі. Не дратувати собою оточення – це головне вміння моряка. Дуже важливо притиратися до будь-якої людини, щоб якомога менше було конфліктів. Недаремно усі ці менеджери, які вчать працювати в команді, іноді персонал фірми катають на яхтах, щоб вони навчилися щось там справді разом виконувати. Team-building це називається. А в моряків цей Team-building був завжди. Власне, це від них і пішло. Team – це ж команда судна. Якого б ти темпераменту не був, веселий чи невеселий, ти просто не маєш конфліктувати з іншими. Будь-яку твою рису характеру тобі пробачать, окрім цього. А веселий норов – то вже бонус тобі від колективу. Бонуси люблять всі.

А як вирішуються конфлікти, якщо вони врешті стаються? Що тоді? Я думаю, минули уже часи коли винних «ставили до щогли».

– Б’ються, ну не знаю… По-різному буває. Залежить від конкретних обставин і від того, які це люди. Доходить іноді і до бійок, але завтра знову друзі J. Про це особливо ніхто з моряків не розповідає, то чому це я маю розповідати?

Нехай так. Як відомо, Ви чітко себе позиціонуєте в літературі як мариніст. В одному з інтерв’ю ви так і сказали. А чи бачите себе в якомусь іншому жанрі? Чи пробували писати про інше?

– Ну так, я – мариніст. Хоча в мене є твори не пов’язані з морем, та, чомусь, вони нікому не цікаві. Чи цікаві, але меншою мірою. Мариністом довго бути не можна. Колись всі ці історії закінчаться і треба буде щось висмоктувати з пальця. А навіщо?

Тоді можна зробити висновок, що більшість іншої літератури теж з пальця висмоктано.

– Ну чому? Ні. Ось Дністровий, наприклад – філософ. Тобто в нього філософські якісь теми не висмоктані з пальця. Він над цим думав. Треба писати те, про що знаєш.

То завжди має бути база?

– Звичайно. Це ж не повинна бути книжка з життя північнокорейських працівників, якщо ти жодного разу не був у Північній Кореї. Вийде просто профанація і це буде смішно. На щастя, мій досвід не обмежується тільки роками ходіння в море.

А як вважаєте, Антоне, наскільки безпосередній, не вичитаний, життєвий досвід впливає на те, яким сильним може бути автор в літературі? Чи добрим письменником може стати людина, що мало виходила зі своєї домівки, зате дуже начитана, інтелектуал, грубо кажучи?

– Ні, не начитана. Досвід почуттів повинен бути в людини. Лермонтова застрелили, коли йому було двадцять сім років. Ну який там уже великий досвід? Навіть з висоти мого віку більшість речей, про які я писав у двадцять сім років, зараз мені здаються трошки смішними. Але почуття, відчуття були більш безпосередніми. Для усілякого віку є про що писати, просто бути щирим треба і все. Зараз я читаю сучасну молодь із певним захватом від того, настільки вона на нас не схожа. Не треба мати великий досвід, просто він має бути іншим, не таким як у всіх. Тоді це цікаво.

                                                                  Спілкувався Павло Босий