Так ніхто не кохав, або Письменницькі LOVEstories

До Дня святого Валентина ставляться по-різному: піддаються святковій метушні, купують подарунки, влаштовують романтичні вечері і ще раз (або ж єдиний раз у році) говорять такі бажані серцю слова; або ж не сприймають, ігнорують це «свято», вважаючи його «імпортним», нав’язаним нам пожадливими маркетологами, штучним. Яким би не було ваше ставлення до 14 лютого чи так званого Дня закоханих, ця дата дала нам можливість дізнатись про письменників те, про що не так часто пишуть таблоїди та запитують в інтерв’ю – про їхні історії кохання.

 

ІРЕН РОЗДОБУДЬКО: «Все вийшло саме так, як я про те пишу чи не у кожній своїй книзі – одразу, без сумнівів і з першого погляду!
Але, можливо, все почалося набагато раніше, коли роки за три до знайомства, я час від часу слухала по радіо пісні Ігоря Жука і вони мені дуже подобалися. За дивним збігом обставин ми багато років працювали неподалік одне від одного і ходили обідати до однієї їдальні! Потім робили на радіо – на різних поверхах! Крім того, у нас була купа спільних друзів. Але ми ніколи не зустрічалися! Такий час настав набагато пізніше – 23 липня 2008 року. Тоді моя знайома запропонувала зайти в гості до свого товариша «ненадовго у важливих справах». Я, щоб підтримати її, згодилась зайти… Цим товаришем виявився Ігор Жук. І я від нього вже й не вийшла».


 

АНДРІЙ КУРКОВ:  «Це було кохання з першого погляду. Принаймні з мого боку. Бо перед тим як погодитись вийти за мене заміж, моя майбутня дружина двічі мені відмовляла. Втретє моя пропозиція була вже не в усному, а в письмовому вигляді – надіслав його на весільній листівці. Мабуть, отримавши листівку Елізабет подумала, що я одружуюся і запрошую її на весілля. Це зіграло свою роль. Вона справді справила на мене незабутнє враження. Я люблю рудих, люблю веснянкуватих, люблю людей із почуттям гумору. Ми вже 24 роки разом».


АНТОН САНЧЕНКО: «Одружений я прожив уже довше, ніж холостий, тому прохання пригадати, як казав Маяковський «Про ето», заскочило мене зненацька. Ну справді, хто після срібного весілля вже згадує, як познайомились, та коли саме зрозуміли, що закохалися. Щось таке, безумовно, було, але слова Довлатова «це більше, ніж кохання, це – доля» вже видаються актуальнішими за Сосюрине «Так ніхто не кохав». Довлатов показовий ще тим, що в його оповіданнях ви знайдете 5 абсолютно різних історій його знайомства з власною дружиною. Мабуть, йому так сподобалося з нею знайомитися, що він хотів повернути це відчуття знову і знову. В мене не менше історій знайомства з моєю дружиною, бо кожного разу, повернувшись з тривалого рейсу, я зустрічав іншу жінку. Жінки це вміють. Нова зачіска там, намисто якесь, сукня якась несподівана, якась невідома інтонація в їхньому вічному «ги-ги-ги». Що неочікувано, кожного разу в цю нову жінку знову закохуєшся. А коли зрозумів вперше? Мабуть, одразу, як нас познайомили вперше. Знаєте, як буває в ситуації вибору отієї самої половинки? Ось ця розумна, а ця гарна, а ця і розумна, і гарна, а ось ця – твоя. І розумієш це з першого погляду, з першого дотику, з першого слова. І все інше вже ніц не варте. Згадав. Було це на Троїцькій площі, де весь Київ тоді катався на скейтбордах і крутив кубики Рубіка. Моя дружина тоді наїхала на мене скейтом і вибила з рук кубик Рубіка. Дякую Мішелю Платіні за повернення цієї площі перед стадіоном у власність киян. Може ще комусь стане в нагоді. А кубик Рубіка я так досі і не навчився складати, еге ж».

 


 

ІРЕНА КАРПА«З моїм теперішнім чоловіком я познайомилась тоді, коли і гадки не мала заводити родину – тим паче, якраз була заміжня:). І хоч ми починали стосунки як друзі (він був товстий і добрий, а я була худа і на риболовлю їздила), все-таки це було з першого погляду. Бо в очах у нього було щось таке, що натякало: це може бути на все життя. І потім він був таким благородним, так красиво і самовіддано робив моє життя казковим, що серце таки схилило мозок у бік радикальних рішень.

У нас все було comme il faut: романтична історія в розкішному помешканні у Парижі, пропозиція руки і серця біля церкви Сан-Мадлен, де проходять всі найвишуканіші весілля. Ну і завагітніли ми як книжкові герої – по-правильному, у весільній подорожі, у горах Верхнього Мустангу. Від великого кохання красиві діти виходять. Найголовніше, що я справді готова прожити з цим чоловіком до старості, бо він мене не дратує, розуміє і дуже-дуже добре виглядає – зайнявся собою внаслідок шаленого кохання до жінки, значно від нього молодшої (мене:), і ще ми поділяємо наш головний життєвий інтерес – альпінізм».


 

СЕРГІЙ ПАНТЮК: «Познайомився із своєю майбутньою дружиною, коли їй було 2 чи 3 рочки, а я вже був дорослим хлопцем. Якось на неї мало не наступив:). Вона приїжджала до своїх родичів у Кам’янець-Подільський, її водили кататись на роликах на стадіон, де я займався спортом. Але це з’ясувалось значно пізніше. У 16-17 років я не міг подумати, що дитина, яка вдаряється тобі носом в коліно, колись може стати твоєї дружиною. Побачивши Тетянку вже дорослою (мене попросили допомогти їй з роботою), зрозумів, що саме ця дівчина снилась мені до того часу. Не міг повірити, що так буває. До того ж, я був уже поважним дядьком, а вона не так давно після школи. Видно, все сталось так, як було запрограмовано:)».

 

  Незалежно від вашого ставлення до сьогоднішнього дня в календарі, ми бажаємо вам ніжності, тепла, романтики і КОХАННЯ!

 

 

Щиро ваш

Друг Читача