МАРЕК КРАЄВСЬКИЙ: Я не п’яниця і не б’ю свою дружину

Зазвичай письменник-детективіст уявляється вкритим клітчатою ковдрою в кріслі біля каміну. З-за вікна на нього поглядають похмурі хмари, а він сидить, пихкаючи люлькою, за старою друкарською машинкою… Марек Краєвський ─ відомий польський письменник-детективіст. Критики порівнюють його з росіянином Борисом Акуніним, сам він асоціює себе з головним героєм власних творів. Нам трапилося його зустріти під час ХIV Форуму видавців у Львові, де пан Марек презентував перший переклад своєї книги українською мовою. І здивуватися, бо з усіх згаданих атрибутів автора детективів ми помітили хіба що хмарну погоду за вікном. Ні люлькою, ні друкарською машинкою пан Краєвський не користується. Натомість надає перевагу праці за комп’ютером в маленькому будиночку біля озера десь у лісі.

─ Ви пишете детективи. Чому обрали жанр, в якому багато крові, містики, вбивств?

─ Я з раннього дитинства читав детективи. Завжди симпатизував цьому жанру, з захопленням ставився до детективних фільмів і літератури. Детективний жанр відносять до «низьких» літературних жанрів, але як автор, я підтверджую, це дуже цікавий жанр. Мій улюблений автор-детективіст ─  Адам Чендлер, якого я можу читати без кінця.
─ А улюбленого літературного героя-детектива маєте?

─ Так, це Філіп Марлоу ─ персонаж Чендлера. Це герой-детектив дуже цікавого світу ─ Голлівуду 40-х років. Ззовні цей світ виглядає дуже красивим і «прилизаним», а з середини він є дуже зіпсованим. І власне в цьому зіпсованому світі живе Філіп Марлоу, який до кінця залишається ідеалістом. Це мій улюблений герой.
─ Вас порівнюють з Борисом Акуніним. Як ставитесь до такої аналогії?

─ Я радий, що мене порівнюють з автором, який має високі наклади. Я не знайомий особисто з Акуніним, але знайомий з Олександрою Мариніною, ми познайомилися на Краківській виставці. Мені приємно, коли мене порівнюють видатними письменниками, гадаю, це любить кожна людина.
─ На презентації книги ви сказали, що, аби надати своїм творам натуралізму та реалістичності, ви навіть взяли участь в ексгумації. Ви часто вдаєтесь до радикального досвіду заради творчості?
─ Стосовно ексгумації, то був єдиний такий випадок. Але коли я пишу, то часто контактую з поліцією, в мене там є багато знайомих працівників ─ часто з ними розмовляю, консультуюсь. Взагалі-то, я пишу історичні детективи, але переконаний, що способи розслідування не надто змінилися з того часу, зокрема, спосіб мислення поліцейських, проведення допитів.
─ Події у ваших детективах завжди  відбуваються в певний історичний період. Невже ніколи не хотіли описати інший час? Сьогодення?
─ Історичний детектив ─ це моя ніша, і я хочу її триматися. Мені не хочеться писати про сучасність, вона мене не цікавить. Хоча у співавторстві з моїм другом, польським політичним журналістом, я брав участь у написанні  книги про сучасний польський період.
─ А загалом звідки берете сюжети?
─ Я дуже багато читаю, і в тому, що я читаю, знаходжу натхнення. В нас є газета «Річ Посполита», в якій описується багато ситуацій, пов’язаних із злочинами, описуються судові процеси. Але ідеї приходять по-різному, наприклад, ідея може приснитися. Мені колись наснилося, що я поліцейський, і допитую маленького хлопчика. А коли я згадав, що я забув про щось важливе у нього запитати, повернувся до нього, та виявилося, що хлопчик вже мертвий. Прокинувшись вранці, я занотував сон, радше його ідею (в мене біля ліжка спеціально лежать картки для таких випадків): слідчий допитує підозрюваних, але хтось почергово вбиває усіх підозрюваних після допиту. Вбиває для того, щоб його ніколи не спіймали. І так народилася ідея сюжету «Привидів міста Бреслау», це моя третя книжка.
 ─ Ваш герой-детектив Ебергард Мокк «подорожує» з книги в книгу. Ви відчуваєте зв’язок з вашим героєм? Наскільки цей зв’язок сильний?
 ─ Я дуже люблю свого героя, і звичайно відчуваю з ним сильний зв’язок. В нього багато моїх рис. Сказати, що я себе ототожнюю із ним ─ це вже буде засильно, але він має кілька моїх характеристик.
 ─ Здається, Мокк має забагато хибних рис, як для «хорошого героя»…
─ У нього дуже багато негативних рис, але це звичайні людські недоліки: пияцтво, складні стосунки з дружиною, схильність до насильства. Проте насправді, ви маєте справу з дуже сильним персонажем, і дуже «живим».  Я вважаю, що саме ці негативні риси роблять його дуже живим персонажем.
─  Погані риси з Мокком у вас теж спільні?
 ─ І він, і я закохані у античний світ. Він хотів бути філологом-класиком і часто сторінками книги цитує античних авторів, а я є філолог-класик, це моя професія. Він дуже педантична, дуже ретельна й точна людина, я ─ теж такий. Я вам відкрию таємницю, в одному із своїх творів я свідомо допустився анахронізму: Мокк пристрасний гравець у бридж, однак в бридж у той час, який я описую, в Німеччині не грали. Я подарував Моккові цю рису, бо є дуже  завзятим гравцем у бридж. Але всі його погані риси мене не стосуються, я не п’яниця і не б’ю свою дружину. (Сміється.)
─ Ви викладаєте в університеті латину. Як ставляться студенти до вашої творчості?
─ Я дуже суворий викладач, тому недивно, що зацікавлення моєю творчістю, моїми романами зростає серед студентів особливо стрімко перед екзаменаційною сесією. Особливо перед екзаменом з латинської граматики студенти люблять прийти й полестити мені, мовляв, я чудово пишу. Але я їм не надто вірю.
 ─ А вони дають вам якісь творчі зауваження чи поради?
 ─ Ні. Взагалі я не практикою такого роду розмов, тому що, в першу чергу, я їх викладач.
 ─ Ви зауважили на презентації, що пишете тільки під час канікул, десь далеко за містом…
 ─ Так, оскільки я викладав в університеті, досі я дійсно працював лише під час канікул, залишаючись в маленькому будиночку на березі озера в лісі. Сидів там і працював по десять годин поспіль. Але тепер я залишаю університет і вестиму дещо інше життя, тож і спосіб роботи буде зовсім іншим. Я довго жив подвійним життям ─ життям письменника і життям викладача університету. Мені дуже важко поєднувати ці дві речі. Моє теперішнє життя пов’язане із тим, що я мушу дуже багато їздити, часто давати інтерв’ю. І я не можу займатися одночасно й викладацькою діяльністю. Зрештою, мої книги дають мені добрий заробіток, я живу з цього.
─ А маєте якийсь секрет, який вас стимулює до творчої роботи?

 ─ Так, але правильніше сказати, я маю життєве кредо, яке стимулює мене до роботи. Воно старе, латиною звучить: «Nulla dies sine litera» ─ «Жодного дня без літери»!