2011 літературний рік очима читачів

ХОДІННЯ В НАРОД

Пора навколо Різдва та Нового і Старого Нового Року – улюблений час підбивати літературні, книжкові підсумки року різноманітними рейтингами та преміями. Більшість із них уже визначились із переможцями. А «Друг Читача» вирішив звернутися до, так би мовити, «фахових», але не заангажованих у жодних журі чи експертних радах читачів – музикантів, студентів, держслужбовців, фотографів, критиків… Ми поставили їм два прості й дещо наївні питання, які проте, здається, показали настрої й читацькі преференції цих людей вельми виразно. Яка прочитана торік книжка особисто для вас стала «книжкою 2011 року»? І яку вам хотілось отримати «під ялинку»?

 

Наталя Бутирська, музикант, викладачка:

Найбільше враження своєю стилістикою на мене з прочитаного цього року, мабуть, справила книжка Адольфо Касареса «Винахід Мореля». Надзвичайно приємна книга! А в сенсі моральному, внутрішньому – поза сумнівами, «Чорний ворон» Василя Шкляра. Цей роман справді «проймає», і то настільки, що мені негайно захотілося поїхати в ті краї – Холодний Яр і навколо, – про котрі йдеться в книжці. Влітку я це з превеликим задоволенням зробила. У подарунок я би не відмовилась отримати «Парцифаль», бо зараз захопилася середньовічною лицарською тематикою, а цей твір ніяк не дістану.

 

Сашко Ушкалов, письменник:

Це в жодному разі не династійна самореклама, але для мене впродовж кількох наступних років головною книгою лишатиметься повна академічна збірка творів Сковороди, упорядкована моїм батьком, доктором філології Леонідом Ушкаловим. Я на власні очі бачив, як ця книга створювалася впродовж багатьох років, тож як ніхто знаю, скільки в неї було вкладено праці. А подарунки – не люблю отримувати подарунків, навіть якщо це книги.

 

Катерина Міщук, філолог:

Якби складала особистий книжковий рейтинг, серед знакових українських книжок неодмінно опинився роман Антиповича «Хронос». Перш за все тому, що сучасній українській літературі бракує науково-фантастичних текстів, а фантастику в нас традиційно сприймають лише як щось фентезійно-казкове або гоголівсько-містичне. Поряд із антиутопійними візіями Антиповича цьогоріч в українському кінопрокаті з’явився фантастичний трилер «Час» голлівудського виробництва, який візуалізував ту саму проблематику плинності часу, його коштовність та хронічне прагнення його контролювати. Очевидно, проблеми та зумовлена ними тематика зараз на часі.

Під ялинкою я хотіла б знайти роман Джуліана Барнса «The Sense of an Ending». Колись читала його антиутопію «Англія, Англія» – роман, у якому органічно співіснували іронія, сатира, пародія, пастиш та суто «кероллівська» парадоксальність. Цікаво, що запропонує читачеві текст, що отримав цьогорічну букерівську премію. Кажуть, він теж про час і проминальність.

 

Ігор Колтунов, журналіст:

Книжкою року я б обрав уже давно написану книгу Івана Багряного «Людина біжить над прірвою» про фантастичну волю до життя, принципи та незламність. Більшість моїх знайомих про неї навіть не чули, але вона заслуговує не тільки, аби її прочитати, але і того, щоб екранізувати її в Голівуді. Це фантастична та цікава пригода людини, написана нашим геніальним, але не достатньо шанованим на батьківщині співвітчизником.

А «Ворошиловград» Сергія Жадана змусив по іншому подивитись на тему родини та ставлення до неї, дав зрозуміти, що рано чи пізно варто примиритися зі всіма, кого не любив, не розумів чи не поважав, тому на родинне свято Різдво ця книга нікому не завадить. «Таємниці письменницьких шухляд» також не можуть лишити байдужим, адже там про нашу літературу, історію та атмосферу, в якій доводилось жити українським радянським письменникам, про «культ особистості».

 

Віка Юрченко, фотограф:

Книжка року для мене – «Елегантна їжачиха» Мюріель Барбері, мабуть, тому що, по-перше, справді цікавий сюжет, чекаєш, що буде далі, а ще дуже крута ідея про те, що багато хто з людей насправді зовсім не ті, ким здаються на перший погляд. Багато такого собі потоку свідомості з роздумами, близькими мені, плюс добрий переклад. А найкращим подарунком для мене була би «Історія костюму», правда, це така величезна дорогуща книженція…

 

Соломія Онуфрів, викладачка журналістики:

Після зустрічі з письменником Юрієм Щербаком я вирішила прочитати його «Час смертохристів» – і не помилилася: дуже сильна і прогностична книга, всім її раджу. А у подарунок я би хотіла отримати «Тіні з’являються на світанку» Степана Процюка.

 

Катерина Гладка, журналістка:

Книга року – мабуть-таки, Андрухович і його 111 міст, бо я знала давно про ідею і чекала, коли вже нарешті вона буде реалізована. А оскільки я мандрівниця і люблю творчість Юрка, то це стало подвійним задоволенням. Хотіла б, аби хтось мені подарував «Доповідну апостолові Петру» Юрія Іллєнка.

 

Павло Коробчук, поет:

Моя особиста книга року – «Хронос» Антиповича. Цей хлопчина написав рівний, інтригуючий роман, чудовою мовою. Важливо те, що ажіотаж навколо книги виник не заздалегідь, безвідносно до імені автора, а поступово, що свідчить про текст як перший чинник до прочитання. Це імпонує.

У подарунок хотілося б щось від «Абабигаламаги» – подарунки мають бути красивими і корисними, а яка ж від них користь, якщо вони не красиві? Або хай це будуть «Баламутники» Романа Скиби.

 

Олена Колесник, студентка:

З українських – мабуть, «Осінь за щокою» Василя Слапчука, а з зарубіжних – «Імперія ангелів» Бернара Вербера. Ці книжки навчають, змушують думати і міняють світогляд. Взагалі, я зараз віддаю перевагу або світоглядним книжкам, або поезії. Тому в подарунок дуже хотіла б отримати книжку віршів Ліни Костенко.

 

Анатолій Дністровий, письменник, есеїст:

Особистий вибір 2011 року: Володимир Єрмоленко. Оповідач і філософ. Вальтер Беньямін та його час. – Київ: Критика, 2011. А щодо подарунку: було б не зле, якби мені хтось із громадськості подарував п’ятдесятитомник Івана Франка (включно з новими додрукованими томами) – дуже треба, і це було би для роботи, а не для інтер’єру.

 

Маріанна Кіяновська, поетка:

Чесно кажучи, насправді це дуже складне питання. Цього року мені рівновелико сподобалися (чи просто здалися дуже важливими) десь із двадцять чи й більше книжок – і всі вони дуже різні. Серед них і «Господні комарики» Жежери, і «Хронос» Антиповича, і «БотакЄ» Прохаська, і «Ран» Іри Шувалової, і «Динозавр» Коробчука, і нові збірки Карп’юка і Мусаковської, і видана «Духом і літерою» добірка есе Мілоша «Велике князівство літератури», і «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Токарчук… Та навіть і це – далеко не всі ці цікаві й улюблені мої книги 2011 року (бо, зокрема, я не називаю своїх улюблених цьогорічних книг іншими мовами). Однак жодна із них – як би це сказати – не є для мене знаковою. А справді знакова для мене книга – це «Вибране листування…» Оксани Забужко та Юрія Шевельова (Київ, «Факт», 2010). Щоправда, на палітурці стоїть 2010, але у книгарні вона потрапила власне на початку 2011 року. Це не просто хороша книжка. Це книжка – людино- і націєтворча. Хороших книжок – не так уже й мало. Я з насолодою читала і навіть уже й перечитувала Рутківського, я неймовірно люблю те, що пише Санченко, Богдана Матіяш, мене зачаровують іскрометні есе Бойченка, я дуже високо оцінюю «Час смертохристів» Щербака, – але за масштабом висловленого жодна із цьогорічних книг не може зрівнятися з «Вибраним листуванням».

 

Олександр Гладких, керівник підрозділу Школи вищого корпусу державної служби:

Для мене справжня книжка року – довідник «Репресовані діячі УАПЦ» від «Смолоскипа». Перечитував її вже кілька разів, і щоразу знаходив у ній щось нове, цікаве. Там є історичні дані, біографії репресованих українських священиків, і хоч усі вони мали однакову статтю, в цих коротких біографічних рядках ти бачиш їхні різні, індивідуальні долі, кожного з 86 людей. На мене така справжня, особиста історія справляє більше враження, ніж будь-яка вигадка чи фантастика. У подарунок я хотів би отримати книжку Степана Семенюка «…І гинули першими». Мені розповідали, що це цікаві спогади ветерана УПА.

Розпитував Олег Коцарев