Знайомтесь – поезія Черкас!

ЛІТЕРАТУРА РЕГІОНІВ

 

Добре бути столичним письменником. Тут і редакції журналів, і телестудії, і знайомі журналісти – пропагуй свою творчість на здоров’я. А як живеться поетам та письменникам у обласних центрах? Що вони думають про літературний процес, що пишуть, чим захоплюються. «Книжкова Країна Мрій» дала нам можливість поспілкуватися з двома яскравими представниками літератури Черкащини. Представляємо вашій увазі Коку Черкаського (справжнє ім’я – Костянтин Павляк) та Олексія Юріна. Перший – поет, композитор і виконавець, член літоб’єднання «Геракліт» за доробок паліндромів, один з найавторитетніших авторів Гоголівської @кадемії. Його можна зустріти на сценах «Махнофесту», «Країни мрій» і «Червоної рути». Другий – викладач іноземної мови та літератури у школі, автор поезії про Анну Ахметову, а також пісні «Човник» для української учасниці дитячого Євробачення. Отака вона сучасна черкаська література!


Кока Черкаський

Цього року на «Країні мрій» Ви читали іронічний текст про Київ та Черкаси. Чи впливають міста на Вашу творчу діяльність? І в який спосіб?

– Так, безумовно, якимось чином впливають. Можливо, ті чи інші міста чи ті чи інші місця допомагають налаштуватися нам на правильну частоту, коли до нас приходить натхнення. Також багато дає сам процес переміщення з одного міста в інше. Під час подорожі, коли за вікном постійно змінюється пейзаж, вдається абстрагуватися настільки, що у голову приходять цілі шматки якогось нового твору. Наприклад, «Мініатюру про оргазм» я написав 1 квітня, коли їхав із Черкас до Києва на виступ. Записував на диктофон частинами, потім переніс на папір, і вже на поетичному вечорі зачитав цей твір з чистовика. Я не певен, що коли б я не їхав того дня з Черкас у Київ, я б ще коли-небудь написав цього вірша.

–  Ви є чи колись були учасником якогось літературного об’єднання?

– «Геракліт», «Севама». Віртуально – ГАК.

Щодо «Геракліту» ідеться про знане об’єднання «Голінні ентузіасти рака літературного»?

– Так, воно. Ну, про це краще розпитати у пана Івана Лучука. Він мене просто поставив перед фактом – ти зарахований до членів «Геракліту». Це було ще десь у 1990 році… Після того мене звідтіля ніхто не виганяв, тобто наразі я є його дійсним членом. Час від часу у голові щось перемикає, починаю писати паліндромони. До речі, наші твори, членів Геракліту, вивчають і за кордоном, наприклад, у Білорусі.

У чому різниця, на Вашу думку, між поезією та прозою?

– Ну от дивіться. Людину, коли слід покарати, її можна умертвити різними способами. То у такому випадку поезію можна порівняти зі смачною отрутою, ну там із ціанистим калієм тощо. А проза – це 15 років важкої праці на уранових рудниках. Проза, я б сказав, покликана людину виховувати чи перевиховувати, а поезія покликана давати людині насолоду. Ти можеш написати 10, 20 романів – і залишитися невідомим. А можеш написати 1 вірш – і стати зіркою. Поезія – то келих дорогого шампанського, а проза – це 10 літрів пива за ці самі гроші.

Що ви любите читати?

– Різне. З часом смаки змінюються. У дитинстві любив Жюля Верна, Стівенсона, Олександра Бєляєва, «Робінзона Крузо». Любив книги про індіанців – Фенімора Купера та інших. Любив фантастику, пригодницьку літературу. «Наслєднік із Калькутти», «Майстер та Маргарита». З української класики – Степана Руданського, Івана Котляревського, дещо з Франка, Шевченка, Богдана Лепкого. Ну, взагалі я змалку дуже багато читав. Навчився читати у 3 роки, а вже у 5 років прочитав «Таємничий острів» Жюля Верна. У шкільні роки захоплювався творами Івана Буніна, Михайла Лєрмонтова. Потім потягнуло на «товсті літературні журнали», читав усе підряд: «Всесвіт», «Новий Мір», «Москва», «Вітчизна», «Юность», «Дніпро» тощо. Зараз ось все знову помінялося… З художньої літератури читаю із задоволенням вірші Романа Скиби – він дійсно «живий класик». Прочитав «Чорний Ворон» Шкляра. Раніше читав твори Тані Малярчук – вона дуже смачно пише. «Архе» Жадана – слухав аудіокнигу в машині. Із нехудожньої – читаю Клімова, Старікова, різну літературу з теології, історії слов’ян. Думаю перечитати Достоєвського, Дюрінга, Леніна. Багато читаю в Мережі з того, що пишуть друзі по цеху. Імен називати не буду – бо раптом когось пропущу, назву лише одне ім’я: Владюша Бар-Кончалаба – Івченко. От його в мережі дуже цікаво читати, хоча інколи читаєш-читаєш, а фінал з розряду «і вони поженилися».

Ненормативна лексика в літературі так чи ні? І чому?

– Якщо ненормативна лексика потрапляє до літератури, вона стає нормативною лексикою у межах цієї літератури. Ненормативна лексика просто мусить бути у такій літературі, як оповідання, новела, повість, роман, драма, тощо. Бо за допомогою ненормативної лексики можна і потрібно створювати певні людські негативні образи. Бо якщо у творі немає негативних образів, а лише позитивні, то, відповідно, не показано боротьбу Добра зі Злом. Інша справа, що ніколи немає Абсолютного Добра і Абсолютного Зла, то ж ненормативну лексику може використовувати, скажімо так, і доволі позитивний герой. Тут головне – не зловживати. Ну і крім того, строго вважати на те, на яку вікову групу читачів розрахований такий твір з ненормативною лексикою.

За великим рахунком, це всі автори прекрасно розуміють, коли тверезі. Тому я тут нічого нового не скажу. Матюки – це як перець, не болгарський, а пекучий, чілі. Якщо до страви додати трішки перцю – це страві не завадить. Але якщо переборщити – то страву доведеться викинути. Якщо у творі забагато цього матюччя, цього перцю – то такий твір слід здавати в макулатуру.

Що ж до малих форм поезії, віршів, сонетів тощо – тут матюки неприпустимі. У віршах завжди можна знайти якийсь замінник, чи якось обіграти цей матюк, так що всі зрозуміють, що там мало би бути за слово.

 

Олексій Юрін

Ти почав писати поезію у 25 років, якщо я не помиляюсь у підрахунках, тобто у свідомому віці, коли часто писати вірші закінчують. Чому раптом поезія?

– Я балувався віршиками з самого дитинства (років з шести-семи). Потім, десь у 5-му класі, створили шкільний гурт, для якого я не тільки писав тексти, а й виконував пісні. На уроках з російської літератури частенько писав твори у віршованій формі (нещодавно знайшов один з них у старій «макулатурі»), переробляв вірші класиків. А вже в університеті створював віршовані гумористичні сценарії і сам грав у виставах головні ролі. Так що, тяга до поетичного мистецтва завжди була зі мною. А вже коли працював у ліцеї, мене попросили написати кілька віршів для новоствореної шкільної газети. Так мене і заразили. Як не дивно, щось у мене вийшло. З того часу не уявляю свого життя без поезії.

Багатьом Твоїм віршам властива публіцистичність. Чи не думав, що через те тексти швидко застарівають? Наприклад, вірш про Анну Ахметову.

– Ні. За 100 років вірш про Анну Ахметову буде класикою. Я увіковічнив цю дивовижну постать.

Через це часом з’являється враження, що ти працюєш журналістом.

– Головне, щоб не складалося враження, що я працюю вчителем. Добре, що не вгадують твою професію.

Що писалось, коли працював у працював у Корпусі миру при посольстві США?

– Ані рядка. Всі свої твори я написав в Черкасах, окрім вже згаданого Анні Ахметовій. Його я створив під час відрядження до Кривого Рогу. І подарував рукопис місцевій школі.

Дуже часто «місцеві школи» сучасну літературу поміщають у музеї місцевих шкіл. До речі, а що викладаєш у ліцеї?

– Я викладаю іноземні мови, але вже не в ліцеї (звідти я попрямував до Києва, потім повернувся – криза), а в загальноосвітній школі № 15. Всі знають, що я поет, адже мене часто показують по місцевому телебаченню. Після ефірів діти знімають мене в коридорах на мобільні телефони (прикольно, я його по тєлєку бачив). Але жодних привілеїв в роботі це мені не дає.

Що думають учні про вірші свого вчителя?

– Просять почитати. Значить – подобаються. А, може, їм просто ліньки щось робити.

В Інтернеті дуже багато відео, на якому Ти читаєш вірші. Яка мета подібних відеопублікацій?

– Така ж мета, як і у відеопублікацій групи Віагра. Намагаюсь змусити красиве заговорити.

 

 

http://www.youtube.com/watch?v=5hluHtLhdbU&feature=player_detailpage

На відео: Юрін читає вірш


Про що буде Твоя нова книжка, яка, як я чула, скоро має вийти? Коли вийде, до речі?

– Планую на вересень. Книжка міститиме вірші, написані переважно протягом останніх двох років. До неї увійдуть вірші різноманітної тематики. Плюс – ноти для чотирьох пісень на мої тексти (автор музики – соліст рок-гурту «Печворк» Олексій Хуторний). Назва збірки вже є, але до виходу триматиму її в секреті. Скажу тільки, що анотації до збірки пишуть такі доволі відомі в мистецькому світі люди, як київський поет Богдан-Олег Горобчук, екс-голова черкаської обласної спілки письменників Україні, поет Людмила Тараненко та відомий режисер Сергій Проскурня.

Які в тебе стосунки з верлібром? Чи він популярний в літературі Черкас?

– Сучасна література Черкас мало чим відрізняється від укрсучліту. Але у нас пише ледь не кожен другий і в різних стилях. А щодо моїх стосунків з верлібром, то вони не склалися (точніше їх ніколи і не було). Я все ж таки надаю перевагу римованій поезії і знаходжусь у постійному пошуку неординарних цікавих рим та мовних структур.

На яку літературу спираєшся? Хто з письменників для тебе важливий?

– Важко назвати одне ім’я. Я перечитав твори багатьох поетів світу. Причому, французьких, німецьких, англомовних, російських та, звісно, українських – в оригіналі. Думаю, що кожен з них мав і має більший або менший вплив на розвиток моєї поезії. Проте, на мою думку, поета неможливо навчити, як писати вірші. Він до цього приходить сам. Особисто я пишу так і про те, що мені сподобалося б у ролі читача.

Знаю, що в Чехії поети діляться на англомовних і чеськомовних. За якою ознакою поети діляться в Україні?

– Поети заражені однією хворобою, тому їх важко поділити на якісь групи.

Чи є перспектива англомовної поезії в Україні?

– На це запитання виникає зустрічне: а чи є перспектива української поезії в Україні?

Ти думаєш, немає?

– Думаю, є. тільки тому, що все проходить, а поезія вічна. Будьмо оптимістами!

Чи є в Черкасах літоб’єднання? Ти є учасником котрогось?

– Так, є. навіть кілька. Найбільш популярне – літоб’єднання імені великого нашого земляка Василя Симоненка. Я не є учасником жодного з літоб’єднань. Вважаю, що поет – не той, хто входить до спілки, а той, хто пише вірші.

Як ти ставишся до ненормативної лексики в поезії?

– Залишимо ненормативну лексику для парканів.

 

Спілкувалась  Любов Якимчук