«В Україні майбутній бестселер – за дитячим письменником»: симпозіум «Література. Діти. Час» очима Мар’яни Савки

 

1-5 червня у Львові вже вдруге відбувся Міжнародний симпозіум «Література. Діти. Час» і Літературний фестиваль для дітей «Дивокрай». Цьогоріч симпозіум та фестиваль значно розширили свої географічні межі – дійства проходили не лише у Львові, але й у Тернополі та Івано-Франківську. Протягом п’яти днів відбулось чимало цікавих подій: круглі столи, вечірні ток-шоу «Дорослі питання до дитячих письменників», авторські читання у рамках проекту «Люди-легенди», вуличні читання, різноманітні майстер-класи, театральні вистави дитячих колективів, відкриття фотовиставок – насичена програма не давала нудьгувати. Про симпозіум, дитячу літературу та її стан в Україні ми вирішили поговорити з письменницею та поетесою, однією з організаторів та активних учасників дійства – Мар’яною Савкою.

 

Розкажіть трохи про те, як народилась ідея симпозіуму «Література. Діти. Час»? З якою метою вирішили його проводити?

– Ця ідея належить не мені, а Уляні Гнідець – президенту Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Вона така людина, що захоплюється ідеєю на всі сто відсотків і запалює інших. Я не відразу стала членом Ради центру. Спершу взагалі не знала, що воно таке. Але Уляна одного разу свідомо прийшла зі мною знайомитися, і я зрозуміла, що ми в багатьох питаннях маємо дуже подібну позицію. Минулого року я лише долучалася до роботи симпозіуму, мала кілька виїзних зустрічей у школах Львівської області. А цього року взяла на себе досить великий шматок роботи. Хочу сказати, що в нас утворилася дуже хороша команда однодумців, яким до снаги багато чого зробити. Це і Наталя Трохим, і Галина Павлишин, і Маріанна Кіяновська. Нам дуже допомогли наші молоді дівчата Ярина Черняк та Христина Тузяк.

Це вже другий симпозіум. Чим він відрізняється від минулорічного? Що з’явилося нового?

Цьогорічний симпозіум сягнув нового рівня. По-перше, приїхали безперечно авторитети  і в літературі для дітей, і в педагогіці, літературознавстві, психотерапевтичній практиці.

В обговореннях брали участь Галина Малик, Володимир Рутківський, Андрій Курков, Андрій Кокотюха, Галина Крук, Зірка Мензатюк, Тетяна Щербаченко та багато інших. Фахово дискутувати з ними мали можливість і авторитетні дослідники літератури для дітей – такі як Емілія Огар, Марія Чумарна, професори з Києва Борис Шалагінов та Людмила Грицик, і вчителі, журналісти, батьки.

Відбулася дуже важлива річ: ми спробували поєднати письменників, науковців-літературознавців та психологів-психотерапевтів в одних заходах, познайомити їх і дати їм можливість послухати і почути одне одного. Адже і ті, й інші відповідальні за дітей, з якими вони спілкуються чи безпосередньо, чи через книжку.

По-друге, цьогорічні заходи проходили в трьох містах – Львові, Тернополі та Івано-Франківську. Крім самого симпозіуму, відбувся фестиваль «Дивокрай», у якому було дуже багато заходів – зустрічі письменників із дітьми, вуличні читання, лялькові вистави. Тернопіль, маючи прекрасне озеро в центрі міста, влаштував читання на пароплаві. В Івано-Франківську читали дітям навіть святі отці.

Які заходи цьогорічного симпозіуму і фестивалю Вам запам’яталися найбільше?

Мені (що природно – бо я відповідала за цю частину роботи) найбільше запам’яталися вечірні ток-шоу «Дорослі питання до дитячих письменників». Було справді гаряче. Ще раз пересвідчилася в тому, що ментально українці дуже запальні і в силу цього часом не надто толерантні. Не було, мабуть, жодного виступу, який би не викликав бурю емоцій, схвалень, заперечень. Особливо коли питання стосувалися шкільної освіти, етичних моментів, межі відвертості в літературі. У нас на вечірніх ток-шоу були присутні польські колеги, то вони з щирим захопленням говорили, що в них вже давно нема таких емоційних дискусій.

Які плани на майбутнє? Що нового хочете запровадити наступного року у рамках симпозіуму та фестивалю?

Ми ще будемо обговорювати з колегами, в якому форматі робити наступний симпозіум. Спершу зберемо відгуки і пропозиції. Але моя особиста думка є такою: не в кількості акцій щастя. Нам потрібно думати над тим, як ефективніше працювати на результат. Можливо, навіть скоротити програму, але зробити її ще глибшою та інтенсивнішою.

Як Ви можете охарактеризувати теперішній стан дитячої літератури в Україні? Чого їй бракує чи, навпаки, чим вона може похвалитись на тлі світової дитячої літератури?

Насправді це дуже широке питання. Власне про це ми в той чи інший спосіб говорили ці 5 днів. Наша американська гостя – Джудіт Баумель – розповідала про досвід американського суспільства в період читацької кризи, кінець ХХ століття. Так от, тоді згуртувалася група ініціативних письменників, котрі налагодили контакти зі школами – власне те, що зараз розпочалося і в нас. Ті письменники, що приїхали до нас, і є універсальними солдатами: вони і письменники, і часто дослідники літератури, і промоутери книги.

На одному з ток-шоу «Дорослі питання до дитячих письменників», що відбувалися в рамках симпозіуму, Ви розповідали про нову премію «Великий Їжак», яку планується запровадити з наступного року і вручати за досягнення у царині дитячої літератури. Якому українському дитячому письменнику Ви б дали цю премію вже зараз і чому?

Цю ідею подала Маріанна Кіяновська. Наскільки пам’ятаю, вони спершу обговорювали її з Іваном Андрусяком. Маріанна розробила положення нової премії для дитячого письменника. Як точно вона буде називатися, ми ще вирішуємо. Головне – зробити її незалежною і престижною. А кому я би її вручила? Напевно, Галині Малик – з багатьох причин, найперше як людині, яка на сто відсотків віддана і дітям, і дитячій літературі.

Також однією із заявлених тем для дискусії було питання «Чи можлива українська Джоан Роулінг?». А що Ви думаєте з цього приводу?

Моя приватна думка є такою: такого рівня розкрутка книги можлива лише за умови екранізації твору. А поки в нас немає українського кінематографу, то цей феномен в Україні неможливий.

Які Ваші улюблені дитячі письменники? Кого із світових, українських майстрів слова вважаєте гідним прикладом для наслідування?

Мені подобаються і Олександр Гаврош, і Володимир Рутківський, Галина Малик і Зірка Мензатюк, Леся Мовчун та Іван Андрусяк. Зі світових майстрів – Ян Вайброу, Ян Улоф Екгольм, Кейт ДіКамілло, Меган МакДоналд, Анн Брашар, Корнелія Функе, не кажучи вже про класиків – Міхаеля Енде, Туве Янсон, Астрід Ліндгрен, Алана Мілна.

У чому полягає різниця між дитячою і дорослою літературою? Що писати важче?

Мені здається, мірою відповідальності. Доросла література часто не несе ніякої відповідальності за зміст, за те, чи може вона читача образити, принизити, травмувати. Зрештою, доросла людина більш відпірна до негативної інформації, ніж дитина. Література для дітей має нести позитив і конструктив. І якщо вона не мусить містити якогось дидактизму, то все ж повинна мати певний моральний орієнтир.

Чи може один письменник водночас бути успішним дитячим і дорослим автором?

Думаю, так. А ще, я впевнена: в Україні майбутній бестселер – за дитячим письменником.

Спілкувалася Лілія Хомишинець