Ніколай Старіков, автор книжок «Криза, як це робиться» та «Шукайте нафту»: «Жоден з істориків не спростував фактів, наведених у моїх роботах»

–  У 2009 році Ви вже презентували свою літературну діяльність в Україні, а саме переклад українською книги «Криза, як це робиться». Вам сподобалися наші читачі? Чи не відчули з їхнього боку неприйняття Вашої точки зору, деякого антагонізму?

–  Я переконаний, що будь-який письменник зобов’язаний любити своїх читачів. Інакше йому хочеться поставити запитання: для кого ж ви пишете, якщо вам не подобаються ті, хто читає ваші думки та почуття? Я дуже люблю своїх читачів. Вони всі різні – вік, стать, освіта можуть змінюватися. Незмінним залишається лише прагнення зрозуміти те, що відбувається, інтерес до історії своєї Батьківщини та небайдужість до її долі. Я дуже радію, якщо мої книги допомагають краще зрозуміти політичну кухню сьогодення, минулого й навіть майбутнього. Адже нічого нового на карті світу не відбувається. Усе це вже було, і не один раз.

Що стосується нерозуміння та антагонізму, звичайно, трапляється й таке. Але рідко. Зрештою, я нікому не нав’язую свою точку зору. Нікого не примушую читати свої книги та блог. Комусь не подобається – є простий спосіб: закрийте книгу, читайте іншу літературу. Але нічого приховувати – дуже приємно, коли надходять листи й людина пише, що саме моя робота пробудила у неї цікавість до історії та розташувала масу історичних фактів по полицях, перетворивши їх на чітку картину політичної боротьби між різними державами протягом різних епох.

 

–  На яку читацьку аудиторію розраховані Ваші книги? Чи буде зрозумілим їхній зміст не лише фахівцям, а й звичайним читачам?

–  На будь-яку аудиторію. На тих, кому цікаво розібратися в причинах революцій, війн та катаклізмів. Можливо, багато хто знайде відповіді на запитання, що давно не давали спокою –  дивність поведінки політиків та держав. Свої книги я намагаюся писати найдоступнішою мовою, якою тільки вмію викладати свої думки. Але одразу мушу попередити, що простота викладу та вільне поводження з фактами – це зовсім не одне й теж саме. Досі жоден з істориків не спростував фактів, наведених у моїх роботах. Не погоджуються лише з їхнім трактуванням.

 

–  Книга «Шукайте нафту», яку видала українською «Самміт-книга»,  російською вийшла декілька років тому й вже знайома читачам. Наскільки актуальний її зміст сьогодні, на тлі останніх подій, що відбуваються на ринку енергоресурсів, а саме на нафтовому?

–  Найближчі років 70-80 актуальність нафтового порядку денного в політиці та економіці не піддається сумніву ніким. Нафта сьогодні всьому голова. Подобається це чи ні, але це саме так. Саме бажання контролювати джерела вуглеводнів визначає сьогодні світову політику. І завтра визначатиме.

 

–  Чи готові Ви вступити в полеміку з українськими експертами енергетичного ринку?

–  Я завжди з більшим задоволенням вислуховую критику на свою адресу, аніж похвали. Адже хвалять завжди загальними словами, а лають за конкретні промахи або помилки. Можна удосконалюватися і рухатися вперед. Тому своїх критиків я поважаю і люблю. Але лише за однієї умови: критика має бути фактурною, по фактах. А ті, хто пишуть «ви говорите дурниці», але ніяк це не можуть довести, або просто наліплюють  ярлики – такі мені нецікаві.

Проте факт дискусії – це не обов’язково незгода. Це обмін інформацією та думками. Тому – з задоволенням.

 

–  У випадку якщо Вам запропонують написати книгу спеціально для нашої аудиторії, що окреслює коло питань стосовно українського ринку, можливо, на тлі розвитку україно-російських відносин в галузі енергоресурсів, на яких умовах Ви погодитеся це зробити?

–  Я не пишу книги на замовлення. Я пишу лише про те, що мене цікавить. Адже письменництво для мене хобі, а не професія. Тому я вільний у виборі тем і термінів. Про нафту та її роль в політиці я вже написав. Тому при всій повазі до українських читачів, я таку книгу не писатиму.

Зараз я працюю над книгою про трагедію 22 червня 1941 року. Це складне завдання. При цьому кожного дня пишу статті для свого блогу в Інтернеті. На все часу не вистачить. Доводиться обирати найголовніше.