Без Росії з любов’ю – литовська книжка як вона є

Країни Балтії завжди були своєрідним прикладом для України – від побутування мови й культури до європейської інтеграції. Спільна метрополія – Росія, велика частина російськомовного населення, пострадянський синдром в економіці та культурі – все це робить досвід балтійських країн дуже цінним для нас.
Одна з країн Балтії – Литва – є особливо близькою для України. Адже наші землі колись були частиною Великого Князівства Литовського, більше того: в Києві сидів литовський князь. І, до речі, саме цей період ми тепер називаємо «срібним віком» культури.

Таким чином, ми не могли не скористатися можливістю поспілкуватися з Дарюсом Радкавічусом, литовським видавцем, що завітав на Львівський форум. Ми розпитали пана Дарюса про стан книжкового ринку Литви, про стосунки з російською книжкою та про поступ електронних видань. Як живуть литовські письменники, як ідуть справи з перекладами – про все це ми довідалися з перших вуст.

Маленька країна з великими проблемами

Звісно, економічна криза не обійшла Литву стороною. Як зазначив пан Радкавічус, порівняно з 2008-м роком падіння ринку склало близько 70%. Як наслідок, збанкрутували провідні дистрибутори, що акумулювали гроші невеликих видавництв, та відбувся великий перерозподіл ринку, пов’язаний із неплатежами. У результаті на ринку залишилося фактично дві мережі книгарень, що поглинули конкурентів і вижили у цих складних умовах.

Всього Литва налічує 300 книгарень, які обслуговують 3,5 мільйони населення, – проте навіть ця невелика кількість торгових точок ледь зводить кінці з кінцями. Для того, щоб вижити, книгарі вимушені паралельно торгувати сувенірами, ба, навіть наливати відвідувачам чай чи каву. Зарплатні в галузі – одні з найнижчих у республіці.

Дарюс Радкавічус розповідає: «Нормальний тираж для книги раніше був десь під три тисячі примірників. Якщо брати особисто моє видавництво, то бізнес-книги я видавав тиражем 1000 екземплярів, тобто майже таким самим, як в Україні. У Росію ми це не продавали, це литовські книги… Зараз же видаєш 500 примірників – і все одно думаєш над тим, чи не забагато, тільки тому, що канал реалізації зовсім не налаштований. Наприклад, Інтернет-магазинами люди ще не звикли користуватися».

Кризові явища в галузі привернули увагу уряду, проте він обмежився зменшенням податку на додану вартість і таким чином посприяв литовському книговидавництву (можемо порівняти це з діями українського уряду, який, навпаки, вирішив оподаткувати книжку). При цьому литовські видавці все одно відзначають відсутність державної програми підтримки книжкової галузі.

Без Росії можна жити

Литва – практично мононаціональна країна. Корінне населення – литвини – складають 84%, поляки – близько 7%, росіяни – 6%. Саме тому інформаційний тиск великого сусіди відчувається слабко. Більшість литовців спілкуються рідною мовою, хоча в школі вивчають англійську і російську. Щоправда, останній мові заважає постімперський синдром. «У школах, звісно, навчають російської мови. Але ось, наприклад, мій син вчив її, та абсолютно не навчився. Думаю, це велика помилка, що вчителі продовжують вчити російської так, начебто цю мову можна почути на литовських вулицях. Російську треба сприймати як повністю іноземну мову, тоді, можливо, з її вивченням і справи підуть ліпше», – твердить пан Радкавічус.

Саме це є причиною того, що Литва не є цікавим об’єктом для російських видавців: «У Литві, зокрема у Вільнюсі, є, здається, тільки один, а може, два книжкових магазини російської книги, але їм дуже важко виживати».

Більшість литовської молоді добре володіє англійською, тому може долучитися до англомовного книжкового середовища за допомогою інтернету.

Зовсім як у нас!

Як і в більшості країн, літературна праця в Литві сприймається як хобі. Гонорари, що їх можна отримати з литовських книжок, приблизно відповідають українським. Тому жити з гонорарів – нереально.

«Була одна письменниця, яка могла це робити, але вона вже померла. Її книги були перекладені іншими мовами, а в Литві це рідкість. У нас продається надто маленький тираж книг, щоб на це жити. Адже автор може отримати гарні прибутки з його книг лише тоді, коли їх наклад сягатиме понад сто тисяч. А це вже американський ринок, який для литовських письменників практично недосяжний. Такий автор має бути дуже продуктивним».

На шляху до американського ринку стоїть проблема перекладів – надто тому, що литовські письменники полюбляють писати «складну» літературу, а не бестселери в дусі Брауна. Як результат – складнощі перекладу, які накладаються на брак перекладачів та рідерів. Ця ситуація до болю нагадує українську.

Даріс Радкавічус говорить: «Особисто я намагаюся вийти за межі литовського книжкового ринку, тому видаю літературу англійською мовою. Втім доволі важко зануритись, заглибитись і, основне, закріпитися на цьому ринку. Якщо немає агентів, то дуже проблематично з просуванням свого продукту на іноземні простори. На «Амазоні» мільйони книг – і як знати, кого зацікавить саме твоя й на кого там орієнтуватись?»

Видавати книжки може кожен

Законодавче поле для видавців у Литві – одне з найбільш демократичних. Видавцем може стати практично кожен, хто має бажання. Єдина проблема – організувати продаж через дистрибуційні канали та вгадати з видавничим портфелем. «Взагалі, в нашій країні дуже спрощене законодавство – от і весь секрет успіху!» – хвалиться литовський видавець.

Лілія Хомишинець