Держкомтелерадіо рекомендує розкотати губу

Ви звичайно, не повірите, але минуло всього лише 2 роки з часу підписання Президентом Указу
“Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні” (21.03.06), а українська влада таки взялася його виконувати.

Щоправда, не Міністерство культури, якому звелів Президент, а Держкомітет телебачення та радіомовлення затвердив нормативи з забезпечення українців книгарнями. Крига скресла?

Не поспішайте з висновками. Бо ці нормативи будуть носити характер рекомендації – саме такий текст Постанови готує Кабінет Міністрів. А рекомендації – вони як непрохані поради. Самі знаєте, куди зазвичай посилають авторів таких порад. І саме туди будь-яка місцева влада пошле Кабмін та Держтелерадіо з їхніми рекомендаціями. Тихо, щоб не почули, але пошле. Ставлю усі свої майбутні гонорари проти недопалка.

Що ж заважає Кабміну прийняти нормативи по книгарнях не як рекомендацію, а як директиву? Ви не повірите – це Міністерство праці і соціальної політики. Ці мудрагелі з’ясували, що встановлення такого нормативу суперечить Закону “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” – мовляв, цей закон не передбачає нормативу на книгарні. Ситуація абсурдна – держава не може встановити населенню жодних гарантій понад передбачені цим Законом. Будь-яка нормальна людина вигукне: пробачте, але ж додавати – не забирати! Хто заборонить державі надати нам якісь додаткові гарантії, хіба це протизаконно? Гарантувати людям відсутність книгарень можна, а наявність – заборонено? Але нормальній людині чиновницька логіка не підвладна. Не можна – і все.

Одразу згадується минулий рік, коли Уряд вирішив відгукнутися на крики книгарів про допомогу і запропонував виключити книгарні зі списку тих, хто отримує приміщення на конкурсній основі. Здавалося, от-от все владнається, але на нашому шляху несподівано виріс Мінфін. Він заявив, що не дозволить надати такі привілеї вошивим комерсантам, а тільки і виключно державним підприємствам. Здавалося б, до чого тут Мінфін? Яка йому різниця, закривають державну книгарню (яких вже майже немає) чи ТОВ (які поки що є)? Але слово чиновника у нас переважає слово Президента – і всупереч Указу стаття потрапила до Бюджету саме у такому вигляді: державним без конкурсу, комерційним на загальних засадах.
Ми, наївні, раніше вважали, що наш головний ворог – це рейдери. А виявляється, це Мінфін та Мінпраці! Хто там іще з міністрів не відмітився у захисті українців від української книжки? Не здивуюся, якщо завтра це своє слово скаже Міністерство надзвичайних ситуацій, адже книжки зроблені з паперу, а він горить. Рей Бредбері з його “4510 за Фаренгейтом” просто вдавився б від заздрощів, якби почув про дії нашої влади!

Однак для цікавих я все-таки наведу нормативи, розроблені Держтелерадіо. Читайте, панове, і ковтайте слинку – навіть цього у нас не буде:

У селах та СМТ населенням до 5 тис. – книжковий кіоск
У селах та СМТ населенням понад 5 тис. – відділ книжкової торгівлі
У районах міст на 20 тис. населення – спеціалізований книжковий магазин понад 50 кв.м.
У містах на кожні 20 тис. населення – спеціалізований книжковий магазин понад 100 кв.м.

Можна сперечатися, чи вистачить цього для нормального забезпечення (бо у Східній Європі, наприклад, книгарня припадає на 10 тисяч населення), а можна і не сперечатися – врешті-решт, яка різниця, коли це рекомендація. Прийдемо до місцевої влади і скажемо: ви не виконуєте рекомендацій. А вони у відповідь: ну то й що?

Казала мені одна чиновниця з Російської Федерації, що у них такі нормативи є. І коли той чи інший регіон не виконує цих нормативів, його оголошують зоною гуманітарної катастрофи. І до того ж не просто оголошують, а попереджають місцеву владу – протягом року не вийдете зі стану гуманітарної катастрофи, усі підете у відставку.

Може, саме тому в Росії з книжками все гаразд?

Олекса Вертипорох