Теревені жовтня: Письменники як привід для критики та чесних виборів

Голосування – свого роду війна. Та з оголошенням підсумків парламентських виборів ми довідаємося не тільки про розподіл сил у Верховній Раді. Про це сповіщає ЦВК, а нам є сенс підрахувати літературні втрати. Які українські письменники вирішили повторити долю Павличка та Драча? Адже під своїми добрими намірами змінити світ вони насправді можуть поховати свою творчість: муза – це ж ревнива дамочка. І якої думки літературна критика про тих, кого не беруть в депутати? Тобто поговоримо й, окрім того, про суто літературні справи жовтня. Куди ж без них? Вибори виборами…

 

Рейтинг редакції порталу «Друг Читача», зроблений у результаті аналізу медій та рейтингу цитованості за останній місяць, починаємо вже традиційно з кінця.

 

10. Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» 

Це була друга виставка в стінах колишнього артилерійського складу та зброярні. У нового столичного заходу на перетині мистецтв було все: добре зорганізований мистецький простір, зіркові письменники, гарні видавництва (можливо невелика кількість, зате виграла якість), цікаві презентації та майстер-класи, а також найголовніше – численні відвідувачі. Трапилось кілька проблем із суворо регламентованим входом, через що читачі та учасники виставки іноді змушені були товктися під дверима, але за бажання це можна усунути вже наступного разу.

 

9. Юрій Винничук 

Юрій Винничук у вересні випустив у світ свій новий роман «Танґо смерті», про який в рецензії із промовистою назвою «Певно, найкращий роман останніх років» Євген Стасіневич пише: «Велика перемога Винничука-оповідача в тому, що ми буквально до останнього(!) слова не розуміємо авторської, сказати б, конвенційності…». Звісно, про Винничука пише не тільки ЛітАкцент, саме тому він і потрапив до рейтингу, але передусім завдяки саме цій рецензії роман зараз привертає увагу читачів і активно обговорюється.

 

 

8.  Василь Шкляр

Василю Шкляреві цього місяця, можна сказати, пощастило. Нещодавно вступив у дію Закон про заборону реклами, спонсорства та стимулювання продажу тютюнових виробів і поширилася інформація про перевірки книгарень на предмет наявності цих виробів. Справа в тому, що на обкладинці «Залишенця» автора зображено із цигаркою, тому вона й опинилася поміж знятих з поличок книжок у книгарнях «Є». За словами директорки книгарні «Є», за Шкляра із цигаркою їм загрожував штраф від 30 до 50 тисяч гривень. Щоправда невдовзі інформацію спростували, а книгу повернули на полички, але пан Василь уже встиг дати купу гострих коментарів.

Тож, завдяки цій неприємній історії «Залишенець» Шкляра набув додаткового розголосу. Також стало ясно, що за бажання будь-який закон можна потрактувати як загрозу українській літературі.

 

 

7. Андрій Курков 

Курков увів Винничука у свій роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса», а Винничук зробив Куркова одним з героїв свого «Танґо смерті». І цього місяця автори зробили цілу серію спільних презентацій книжок у кількох містах України. Як бачимо, цей мистецько-маркетинговий тандем дає свої плоди. Плюсів Куркову, безумовно, додали його колонки, цього місяця – на тему страхів, виборів і ролі письменника.

 

6. Макс Кідрук 

Обговорення персони та творів Макса Кідрука, як бачимо, підвищилася завдяки виборам. Але є і другий бік доволі високої згадуваності цього молодого та досить плідного письменника у ЗМІ. Кідрук написав перший український технотрилер – так позиціонується його «БОТ». І вже є багато добрих відгуків на книжку. Наприклад, Юлія Мендель у «Фактах. ICTV» робить купу компліментів письменникові: «Кідрук, який до цього найбільше любив себе у мистецтві, нарешті не стримався і склав присягу мистецтву. Його остання книга – напрочуд якісна, не схожа ні на що інше в українській літературі. Ви не знатимете, що таке справжні пригоди, поки не прочитаєте «Бота».

 

5. Брати Капранови 

Влітку брати вирішили піти в політику, але мусили відмовитися від перегонів на користь опозиції, бо їхня партія не долала бар’єр у 5%.  Залишається сподіватися, що в такий спосіб голоси виборців, які хотіли проголосувати за «непрохідний» «Собор», не спущені в унітаз, тобто поділені пропорційно між партіями, що подолали відсоткову межу, а потрапили в опозиційне русло. Після нетривалого перебування у політичному дискурсі із пов’язаними з ним творчими обмеженнями (промоція книжок часом трактувалася як політична реклама) Капранови повертаються у дискурс літературний з новим зарядом креативу та з новим досвідом. І гадаю, що це буде тільки на користь творчості.

 

 

4. Оксана Забужко

Усе ширше розходиться світами останній на сьогодні роман письменниці «Музей покинутих секретів». Книжка в жовтні стала доступна англійською, презентована польською та широко рецензується. Наприклад, у рецензії, опублікованій у польському виданні «Polityka», Лукаш Сатурчак пише: «Найважливішим у «Музеї…» є звинувачення. Звинувачення чоловіків, що тільки вони відповідальні за терпіння цілого суспільства».

Також з’явилися перші рецензії на новинку від Оксани Забужко – збірку есеїв «З мапи книг і людей». Так, газета «Комерсант» пише: «…Образ головної героїні – Оксани Забужко – прочитується з усією визначеністю. Колишня «комсомольська богиня», а нині «інтелектуальна ікона», вона бачить себе «королівою сердець», «першою письменницею своєї країни», і що важливо, «спадкоємицею шістдесятників». Євгеній Сверстюк і Ігор Калинець їй, безумовно, ближчі, ніж Микола Рябчук та Юрій Андрухович». Іншими словами, можемо говорити про небайдужість критиків до прози Оксани Стефанівни та сподіватися, що персональний успіх кількох українських письменників за кордоном відкриє можливості для прочитання цілої української літератури.

 

Наступна трійця випередила попередніх ньюсмейкерів із великим відривом.

 

 

3. Юрій Іздрик
Іздрик посів таке високе місце рейтингу, бо цього місяця не тільки епатажно з’являвся на публіці (зокрема великого розголосу набула його участь у проекті «Обмін речовин» «Книжкового Арсеналу»), але й голосно та досить різко висловлював свою громадянську позицію. Наприклад, у інтерв’ю «Вікнам» він заявив, що «Україна – це країна втрачених можливостей» та «Всьому жлобству і биківні, яка панує в Україні, тільки така влада й потрібна». А тепер залишилося згадати партії, що проходять у парламент і ще раз здивуватися смакам українців та відвертості Іздрика.

 

2. Юрій Андрухович

Письменник цього місяця презентував свою аудіокнигу «Лексикон інтимних міст», взяв участь у проекті «Книжкового Арсеналу» під загальною назвою «Складносурядні», а також у проекті «Обмін речовин» (разом із Тарасом Прохаськом – слухати можна тут), ще – написав кілька колонок до провідних українських видань, а також згадав юність разом із учасниками «БУ-БА-БУ», провівши в Рівному успішний творчий вечір. Активність Юрія Андруховича перевищує тільки розмови довкола персони основоположника української літератури.

 

1. Тарас Шевченко 

В Україні цілком спонтанно і раптово оголошується, що такий-то рік стане роком такого-то культурного діяча. Немає жодної комісії, як скажімо в Польщі, котра після ґрунтовного аналізу вирішує, якого митця будуть промувати на державному рівні впродовж цілого року. У нас подібні рішення приймаються без жодного фахового аналізу розчерком пера Президента або голосуванням у парламенті, тобто – за політичною необхідністю. Тому цьогоріч на державному рівні і не згадали про, скажімо, Михайля Семенка. Зате про Тараса Шевченка, іменем якого можна спекулювати як десь так само, як і мовною політикою, згадали завчасу. І не тільки тому, що наш Кобзар – це вже далеко не поет, і навіть уже не ікона української культури разом з вишиванками та шароварами, а тому, що він давно належить до генної мутації кожного українця. А ще тому, що писав цей поет, окрім українських віршів, ще російськомовні повісті та вів «Журнал», себто щоденник, російською мовою. Тож, ця особа вигідна з політичних мотивів. Тому цьогоріч саме згадка про Тараса Григоровича і виринає частенько в пресі. Якщо у радянські часи він був зручний через своє кріпацьке походження та заклик до бунту, то тепер він зручний як двомовний письменник. Саме до цього апелюють державні діячі сучасного українського, та що гріха таїти, і російського політикуму. Власне тому в жовтні на державному рівні було домовлено, що Україна і Росія будуть разом святкувати 200-ліття від дня народження Шевченка. Уся решта подій – дострокова реконструкція пам’ятника Шевченка в Москві, 47 нових дубочків у селі Моринці на Полтавщині, і навіть ініційований Віктором Ющенком проект кіноальманаху «SHEVCHENKO. FOR YOU» – це лише ланцюгова реакція, пов’язана з нашими українськими хромосомами та політичною традицією перелицьовувати значення Кобзаря на свій лад. А в 2014 році, в рік 200-літнього ювілею і останній повний рік президенства Віктора Януковича, це перетягування Шевченка на свій бік набере особливого політичного забарвлення. Такий це вже універсальний письменник.

 

На момент написання цієї статті були відомі тільки попередні результати виборів. Подивитися, чи стали депутатами такі письменники, як Марія Матіос, Василь Шкляр чи Максим Кідрук та інші можна на сторінці «Результати» сайту ЦВК.

Любов Якимчук