Хто вкрав книгарню «Знання»?

Знаєте, як працює фокусник? Він відволікає увагу глядачів, фіксуючи її на якійсь незначній деталі у зовсім іншому напрямку, а сам тим часом дістає слона з рукава. Або й не слона. Варіантів того, що може зробити фокусник, доки ніхто не дивиться на його руки, існує дуже багато…
Наприклад, протягом останніх двох років у нас із-під носа зникла ціла книгарня «Знання». І ніхто цього не помітив. Всі дивилися в іншому напрямку – туди, куди вказав фокусник.
Можливо, так сталося тому, що за 80 років існування «Знання» – а це була найстаріша київська книгарня! – ми всі звикли, що вона є, і ніяка нечиста сила її взяти не може. Адже навіть під час окупації «Знання» функціонувало…

Та й сумнозвісні листопадові події 2007 року, коли Київська мiська державна адмiнiстрацiя здійснила спробу у найкращих гоп-стопівських традиціях викинути «Знання» на вулицю з ласого приміщення (все-таки Хрещатик!), закінчилася щасливо – громадськість стала пліч-о-пліч і книгарню відстояла. Про цю сторінку історії «Знання» особливо багато інформації в інтернеті, тому детально на ній не зупинятимемося. Потім було ще дві «тихі» спроби вижити книгарню: спочатку у серпні 2008 року Київрада намагалася дозволити приватизацію приміщення, яке займала книгарня «Знання», а потім узимку 2009 року книгарні просто вимкнули опалення, причому за комунальні борги… її сусідів – головних управлінь КМДА, розташованих у цій же будівлі (Головне управління з питань взаємодії зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю, Головне управління внутрішньої політики та Управління зовнішньоекономічних зв’язків та міжнародного співробітництва). Цей номер теж не пройшов – громадськість знову вдарила в дзвони, цього разу головним героєм став голова Постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександр Бригинець.
Після цього настав інформаційний нічичирк. Остання вісточка від книгарні «Знання», яку вдалося виловити в інтернеті – заява директора Світлани Вархолової, датована 2010 роком: «Можу запевнити вас, що ми не зачинимося. Ми боролися і перемогли. Нарешті вдалося відшукати інвестора, який не сприймає нас, як черговий бутик».
Здавалось б, оптимістичний фінал. Тим більше що координати «Знання» даються на багатьох сайтах – у розділі «Де придбати». Але ці сліди активної книготоргової діяльності вже дещо прохололи: один із чотирьох телефонів мовчить у будь-яку пору доби, два не обслуговуються, а останній відповідає роздратованим голосом: «Ні, ми цим не займаємося! Людина, яка займалася, померла – шо ви від мене хочете?»
Але ж не могла отак просто зникнути ціла книгарня! Проте виявилося, що фокусник дуже уміло відвернув нашу увагу…

Спочатку з’ясувалося, що ті, хто майже п’ять років тому відстояв книгарню «Знання», за цей час втратили з нею зв’язок і самі лише з преси дізнаються про те, що з нею відбувається. Хоча ЗМІ якось теж забули про «Знання»… Остання новина, пов’язана зі «Знанням», яку можна виловити, просіявши інтернет, – фраза громадського захисника Костянтина Клімашенка: «Знання» закрито на довічний переоблік у січні 2012 року». Ким закрито, чому закрито – поки що таємниця за сімома печатками.

Під час письменницького автопробігу. Ірина Володимирівна, яка чомусь відмовилася називати своє прізвище, заявила, що вона юрист, котрий представляє власника книгарні

 .

23 квітня, у Всесвітній день книги, під час автопробігу під гаслом «Ударимо автопробігом по безкнижжю та нехлюйству!» заплановане покладання вінка до приміщення книгарні «Знання» не відбулося, оскільки напередодні організаторам зателефонував начебто представник книгарні і запевнив, що під час автопробігу вийде людина, уповноважена все пояснити. Щоправда, номер, залишений цим представником для зворотного зв’язку, виявився квартирним, і такої людини за ним не знали.
Далі – більше. Назустріч автопробігу з надр «Знання» справді вийшла людина з ключами, яка на прямі питання відповідала ухильно, не назвавши ні свого прізвища, ні прізвища нового власника. Нічого конкретного вона не сказала взагалі – довелося шукати інші джерела інформації…
З іншими джерелами було не густо. Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін у відповідь на наше запитання сказав, що не зможе точно розповісти, що ж саме сталося з книгарнею «Знання», тому що очолювана ним організація курує подібні питання лише тоді, коли до неї звертаються. Пан Афонін порадив звернутися до «Афіна-букс» – мовляв, саме там губляться сліди історії книгарні «Знання»… Утім, телефони «Афіна-букс» теж уже змінили власника. Цей слід обірвався.
Нам вдалося домогтися коментаря від того ж таки Костянтина Клімашенка – адже раз він казав про довічний переоблік, значить, знає більше… І пан Клімашенко розповів: «Років п’ять тому ходили чутки, що у працівників викупали частки – тоді це було товариство з обмеженою відповідальністю, яке мало право на оренду цього приміщення. Декілька разів їх також закривали, намагаючись забрати приміщення, але у них був дуже залізобетонний договір оренди, яка не могла бути перервана ні в який спосіб: там було зазначено, що цей договір дійсний до початку реконструкції вулиці Хрещатик. Але тепер вулиця Хрещатик є пам’яткою архітектури, і законом її реконструкція не передбачена – може бути тільки реставрація…
Я знаю тільки, що тоді книгарня «Знання» виграла всі три інстанції – до вищого господарського суду – з приводу договору оренди і потім судилися з приводу приватизації, бо коли Київрада, очолювана ще Черновецьким, поставила на голосування надати трудовому колективу книгарні «Знання» право на приватизацію, «за» проголосувало лише 7 «кличковців» (ще попередньої каденції). Всі інші – блок Черновецького – казали, що якщо надати право приватизації трудовому колективу, то Київ втратить книгарню. Але Київ усе одно втратив книгарню… Що саме сталося, я наразі не знаю – бачу лише чорну плівку й табличку «Переоблік». Кажуть, що книгарні там уже не буде. Але, напевне, нема людини, яка на 100 % знає, що відбувається з цією книгарнею! А якщо і є, то вона вам нічого не скаже…»

Знання потребують ремонту?..

 .

Дещицю світла на долю книгарні «Знання» пролив Оленкандр Бригинець. Він нарешті одержав відповідь на свій запит і поділився з нами інформацією: «Як мені повідомили в управлінні власності – профільному управлінні, яке займається муніципальним майном – книгарню «Знання» продано. І головне – що в документі, який засвідчує продаж, нема пункту про збереження цільового призначення. Тобто власники можуть зробити з цим приміщенням усе, що завгодно – хоч казино відкрити, хоч стрип-бар, хоч ресторан… Таким чином можна сказати, що остання книгарня на Хрещатику втрачена для Києва.
Коли ми пропонували віддати магазин «Сяйво» колективу за умови відсутності зміни цільового призначення, влада нас не почула – вона сказала: ні, тут буде муніципальний магазин! А коли постало питання «Знання», вони продали його і навіть не зазначили, що не можна змінювати цільове призначення. Влада не виходить з інтересів культури, а виключно зі своїх бізнес-інтересів!»

У вас уже руки опустилися? А рано! Головний координатор громадянської кампанії «Форум порятунку Києва» Віталій Черняховський сповнений рішучості. Він заявляє: «На мій погляд, ми маємо справу з іще одним випадком незаконної приватизації комунальної власності. За наявною інформацією, приміщення приватизоване і перебуває у власності фізичної особи. Але прізвище цієї особи не озвучується – особа, мабуть, не проста. Але ми, «Форум порятунку Києва», звернемося до прокуратури міста Києва з вимогою опротестувати цю приватизацію – у ході відповіді прокуратури з’ясується і так званий новий власник, і його наміри. Поки що вони декларують, що збираються відновити там книгарню.
Книгарня дуже вперто боролася проти захоплення. Її намагався приватизувати Володимир Петрович Дейнега, депутат Київради від ПР, голова постійної комісії Київради з питань власності… І врешті-решт він чи хтось інший зробили це тихо, не ставлячи нікого до відома, і ретельно охороняючи таємницю нового госопдаря.
Звичайно, закони, які обмежують право громадянина на інформацію, – це закони, прийняті в інтересах крадіїв, корупціонерів! У старі часи домашні телефони громадян були у телефонному довіднику – це не було таємницею. А тепер виходить, що влада має про тебе інформацію, а ти про владу нічого не знаєш. Ти не можеш дізнатися, хто засновник того ТОВ, ЗАТу або ПАТу. І знов таке локальне питання нас підводить до серйозних проблем.
Перше: приватизація була протизаконною, і такі будівлі або через суд, або окремим законом слід повернути у власність громади. Нехай знають ті, хто цим займається, що це не навічно!
І друге: закон про захист персональних даних захищає інтереси олігархату. Тому це теж має змінитися».
Хочеться вірити, що громадськість підтримає «Форум порятунку Києва». Все-таки столиця у нас досі – попри всі намагання влади! – читаюча й освічена. Тим більше що зникнення книгарні «Знання» ми вже помітили. І прізвище фокусника от-от довідаємося…

Атанайя Та