Національна премія ─ яблуко розбрату?

Шевченківська премія таки інтригує. Ще б пак ─ вона стала своєрідним яблуком розбрату в українському культурному житті. Одностайності щодо Шевченківської, і справді, немає ─ ні серед літераторів, ні серед нас, “спостерігачів”. Хто вихваляє її, хто іронізує, хто відверто лає… На такому тлі дуже кортить розібратися, що ж це за страва ─ Національна премія ім Шевченка ,і під яким соусом її подають.

Крізь терни ─ до національної премії

Історично Шевченківська премія ─ дитя радянське, єдине, що втішає ─ шістдесятницького періоду. Створена вона була як республіканська, а тому програвала за значенням Ленінській. Формально премію прив’язали до 100-річчя від дня Шевченкової смерті, яке відзначали в 1961 році. Постанова була така: нагороджувати “високоідейні і високохудожні твори в галузях літератури, образотворчого мистецтва, музики, театрального мистецтва та кінематографії”. Лауреатами-першопрохідцями 1962 року стали О. Гончар, П. Тичина і композитор П. Майборода.
На той час навіть така премія була культурним проривом, однак є дошкульне відчуття, що прорив за стільки років міг набрати й більшої сили.Бо складається враження, що змінюються лише формулювання. 1969 року ─ Премію перейменували на Державну. А 2000 року ─ на Національну. Тепер її вручають за  “найвидатніші твори літератури й мистецтва”, які “спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства”, а також “збагачують історичну пам’ять народу, його національну свідомість і самобутність”. (Ох, не бачити Шевченківської запеклим космополітам…)
 Кількість лауреатів остаточно визначається й затверджується Президентом щорічно. Це питання цікаве з двох точок зору. По-перше, за 40 років існування Премії у нас з’явилося тисяча з гаком переможців, тобто у середньому маємо 12 нових щорічно. А по-друге, згадаймо, що грошова винагорода видається з держбюджету. І хоч вона не конкурує з мільйонами доларів, що їх вручають Нобелівським лауреатам, однак для нашого рівня життя не маленька. На 2007 рік ця сума становила 130 тис. гривень. Між іншим, окрім власне грошової винагороди, бюджет витрачає гроші й на організаційні моменти, на комітет і т.д. Для порівняння: фонд Нобелівської премії поповнюється за рахунок інвестування та пожертвувань і податком не обкладається.

Як потрапити до підручників

Вимоги до кандидатів на отримання Премії, з одного боку, дуже лояльні: брати участь у конкурсі можуть громадяни будь-якого віку, будь-якої країни (приклад ─ лауреат-2007, поляк Отсап Лапський). До речі, не зазначається  й мова написання твору. А ось процедура подання доволі бюрократичеа. По-перше, кандидата має підтримати Добра Фея в особі міністерства культури і туризму, НАН, Академії мистецтв ,творчих спілок або літературних об’єднань. Саме Добра Фея має назбирати повний портфель папірців, а конкретніше: офіційний лист-подання ,аналітичну оцінку твору, характеристику автора, опис трудової діяльності за трудовою книжкою, адреси-телефони, протокол засідання, на якому постановили подати роботу на конкурс, публічні відгуки на неї в пресі плюс п’ять примірників. Коротше, не вистачає хіба що відбитків пальців. Тому, якщо маєте опублікований протягом п’яти минулих років твір, знайому Добру Фею і бажання стати лауреатом, збирайте документацію й подавайтеся ─ роботи приймають з 1 серпня до 1 листопада.
У ролі строгого судді ─ Комітет з національної премії, формується щоп’ять років на розгляд Президента, голова Комітету так само обирається за його рішенням. Зараз він складається з 19 експертів на чолі з Р. Лубківським, лауреатом Премії. Як не дивно, усі його колекги також лауреати, за винятком трьох.
Комітет розглядає твори в три етапи: перший тур ─ загальне обговорення, відкрите голосування; другий ─ експертна оцінка, таємне голосування, публікація фіналістів в “Урядовому кур’єрі”, третій ─ підсумкове обговорення, таємне голосування за принципом ¾ голосів, на відміну від перших двох турів, де рішення приймається більшістю. Але заключний акорд, знову ж таки, за Президентом, який схвалює остаточний список кандидатів.
У результаті всіх баталій щороку 9 березня звучать фанфари, знову публікації в “Урядовому” і “ура-ура” ─ в мас-медіа. Так переможці раз і навіки отримують звання “Лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шевченка”. Отримують одноразово ,бо подвійне лауреатство не передбачене. Крім звання, диплом, значок і гроші.

“Найпрестижніша творча відзнака” чи “прикмета тоталітарного режиму”?

Прикро, але, як показує практика, більшість сприймає Премію скептично. Аргументації: багато офіціозу ─ мало конкретики, її дають своїм, дають незрозуміло за що й подібне. Справді , як плід радянського часу, премія часто асоціюється з некомпетентністю й кон’юнктурою.  Адже раніше підстави для її вручення часто були такі: “не дали Ленінську, дамо хоч Шевченківську”, “дамо не за твір, а насправді за довгі роки праці”…
Із незалежністю ситуація не змінилася кардинально: ідеологія переорієнтувалася ─ на державотворчу ,що саме по собі непогано. Адже це дозволило показати національне визнання таких раніше дискримінованих митців ,як В. Стус чи Б. Антоненко-Давидвич.
Однак навряд чи будь-яка ідеологія може виступати критерієм оцінки мистецтва. Можливо ,тому Ю. Андрухович відмовився від номінації, культурно протестуючи проти “одержавлення літературного й мистецьбкого процесу”, а О.Забужко проголошує своє радикальне несприйняття Премії, називаючи її “прикметою тоталітарного, у кращому разі ─ авторитарного режиму”.
Говорити про повне знецінення Премії навряд чи можна, але престиж її падає ─ це факт. Тим паче, що на фінальну арену часто виходять маловідомі й навряд чи геніальні люди. На жаль, це в першу чергу стосується літератури. Проте, Національна премія має бути, і завдання №1 ─ зробити її по-чесному чесною. При цьому варто обміркувати, чи має вона знаходитися під контролем держави, і чи повинен механізм її здобуття бути настільки формалізованим? Чи повинен фонд Премії формуватися з державного бюджету, а кількість лауреатів бути довільною? Думати про це треба просто зараз і думати конструктивно, інакше Національна премія імені Т.Шевченка з “найбільш престижної творчої відзнаки” ризикує перетворитися на “роздачу слонів”.

Антоніна Окініна.