Книжковий листопад: повторні вибори, книжкові таргани і дзеркальні копії

Cвіт дедалі стає більш цинічним і це, на жаль, стосується зокрема й літературного середовища. Частішають напади на письменників із літературно-релігійних та літературно-політичних мотивів. Умберто Еко не хоче більше писати романів нібито через вік – за пару місяців йому стукне 80. Тим часом в Україні «заворушилася» стара письменницька організація, яка всіма давно вже була похована. І спільне між цими фактами – не тільки причетність до літератури, а причетність до часу, який, як відомо не лише хороший доктор, але й поганий косметолог. Із часом стає видно, хто чого вартий насправді.

 

Вибори місяця

Фото: zakarpattya.net.ua

Цього місяця на повторних виборах врешті обрали нового голову Національної спілки письменників України. Попри те, що перед виборами якісь депутати дзвонили делегатам письменницького з’їзду із вказівками голосувати за старого кадра (відповідно до заяв Володимира Лиса), головою цієї організації усе ж таки став не Яворівський. Віктор Баранов, лавреат премій ім. Євгена Плужника, Михайла Коцюбинського та Григорія Сковороди («Сад божественних пісень»), головний редактор літературного журналу «Київ» став компромісною фігурою, яка влаштувала більшість.

Письменник почав з того, що подякував усім та заявив про переформатування Спілки «…на якійсь сучасний і мобільний осередок творчого життя», для чого треба «вийти в інформаційний простір України, створити потужний веб-портал, літературну агенцію, повернути в спілку молоді сили, які понесуть далі те, що починали їхні попередники». Нагадаю, що попередники свого часу починали зі статті Леніна «Партійна організація і партійна література», із розробок великого цензора Горького та вказівок великого диктатора Сталіна, якихось попередників розстріляли, якісь попередники зрадили своїх колег, вкоротивши наклепами їм життя. Тож не дивно, що сьогодні в Спілці проблема молодих стоїть досить гостро. За словами 61-річного Баранова, середній вік членів Спілки – 70 років, і молодих літераторів у лавах організації й справді не так уже й багато, проте кількох уже навіть ввели в склад правління. Власне навертанням молодих сил в лоно Спілки зайнявся Сергій Пантюк, що звучить, я би сказала, навіть обнадійливо. Але хто з молодих літераторів при здоровому глузді захоче вступати до Спілки, яка дискредитувала себе не тільки за радянських, але й за незалежних часів, зокрема майновими скандалами? Окрім того, поряд існує альтернативна Асоціація Українських Письменників (АУП), крім того існують приклади успішних письменників без «сумнівного» членства, а саме: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан. Вони не випадково туди не хочуть. Хоча, звичайно ж, існують такі успішні спілчани, як Шкляр або ж Лис, але це радше винятки – вони стали такими завдяки особистим якостям, а не за допомоги Спілки. Та й кожен школяр знає, що зі спілки добровільно вийшла Ліна Костенко, досить успішна авторка, судячи навіть з тиражів. До речі, їй пообіцяли це членство запропонувати знову. Так чи інакше, шансів у Спілки більшає хіба що на графоманів, яких вона здатна привабити примарним письменницьким стажем, можливо, ще – базами відпочинку, якщо найближчим часом вони в неї ще залишаться.

Стосовно іншого пункту в промові пана Баранова щодо інформаційного простору та потужного веб-порталу, то хочу зазначити, що на офіційній Інтернет-сторінці НСПУ і досі великими літерами написано, що голова Спілки – Яворівський, і його усміхнений портрет, як підтвердження, доданий нижче. Думаю, що за більше ніж десять днів від дня виборів (а вони відбулися 19 листопада) можна було цю застарілу інформацію замінити, тим більше, якщо є задеклароване розуміння важливості Інтернет-засобів в українському культурному житті.

 

Сенсація місяця

Фото: linatvoryv.blogspot.com

Українська культура схильна до ідолотворення. Пам’ятники в нас куються на кожному кроці, якщо не як частина архітектури, що несе певну ідеалізовану інформацію про оспівану в такий спосіб особу, то як частина літературного дискурсу, який всіляко узаконюється різними документами, зокрема й шкільною програмою. Тому для пересічного українця дуже болісно звучать усі заяви щодо живого пам’ятника Ліни Костенко. Цього разу в новинах повідомили про те, що будинок по вулиці Олеся Гончара, 52, де на 5 поверсі мешкає відома українська поетеса, у поганому стані, а під вікнами самої Ліні Костенко щороку риють ями для перевірки якихось труб, і ще там само курять марихуану сусідські підлітки. І звичайно ж, цю «сенсаційну» новину одразу розтиражували ЗМІ, які дбають про свій рейтинг. Але не думаю, що такі новини сприймає з оптимізмом сама поетеса.

 

Фальшивка місяця

Фото: glavred.info

Велика кількість заяв, судів, публічних акцій, плакатів, новин – і все це ніби пішло в порожнечу. Принаймні я не знайшла книгарні «Сяйво» на Червоноармійській (Великій Васильківській) у будинку під номером 6, проте знайшла там само іншу книгарню із назвою «Сяйво книги», яка на перший погляд мало відрізняється від попередньої. Хіба тільки приміщення пахне недавнім ремонтом, на поличках поменшало книжок та біля дверей стоять два охоронці. Дуже дивне це справляє враження: київська книгарня охороняється як, повірте, далеко не кожен столичний ювелірний магазин. Книжки на величезній площі книгарні красиво розставлені по одній вздовж полиць і це переважно продукція державних видавництв. Хоча на поличці із сучасною літературою, де стоїть Шкляр та Яворівський, я знайшла нову книгу Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст» за звичайною своєю ціною 111 гривень, видану фестивалем Meridian Chernowitz, та книгу Антона Санченка «Нариси бурси», опубліковану видавництвом «Темпора». Але тамтешнє меню сучукрліту ніяк не назвеш різноманітним і збалансованим.

Фото: newsme.com.ua

 

Але разом з тим книгарня справляє гарне враження, привітний консультант пропонує свою допомогу, працівники розмовляють українською, а охоронці мовчать. Ніби, усе, як і має бути, усе гаразд. Якщо не знати передісторії. І ще колектив колишнього «Сяйва» через усі ці нечесні «ігри» шкода. Але кажуть, що знову буде суд.

 

Напад місяця

Фото Костянтина Гришина, «День»

Це якась неймовірна історія: невідомі люди о 7 ранку проникли до приміщення через отвір у підлозі. Коли таке читаєш, то чомусь одразу спрацьовує асоціація з тарганами, бо хто ж іще може проникнути крізь підлогу? Виявляється, може. У такий спосіб було здійснено напад на приміщення видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» та приміщення муніципальної хорової капели ім. Ревуцького. Потім невідомі забарикадувалися в приміщенні та почали його руйнувати. Перед тим з кімнати капели винесли всі речі, зокрема дорогий рояль. Фірма, що знаходиться під видавництвом та капелою, пояснювала свої дії аварійним станом приміщення, яке вона ніби-то заходилася ремонтувати. Не знаю, як вам, а мені б, наприклад, здалося підозрілим, коли би мій сусіда знизу прорубав у моїй підлозі отвір та закрився в моїй кухні, а перед тим ще винес звідти холодильник, а потім сказав би, що робить мені ремонт. Це все дуже дивно і, на жаль, стає повсякденним явищем, тож навіть Президент України прокоментував цю ситуацію, назвавши її «кричущим випадком».

 

Щаслива дата місяця – 11.11.11

Фото Христини Приліп, «ДЧ»

Українська читаюча публіка врешті дочекалася від Андруховича нової книги. Щоправда, це знову не роман, і навіть не «замість роману», як «Таємниця», а збірка есеїв під назвою «Лексикон інтимних міст». Поява книги в продажу супроводжувалася інформаційним майже містичним галасом довкола одиничок, навіть гра на Фейсбуку була проведена із розіграшем 11-ти примірників. Тож тепер і ледачому відомо, що в новій книзі Андруховича 111 текстів про таку ж кількість міст. Презентована книжка в той день, коли багато пар пішло до шлюбу і Достоєвському виповнилося 190 років – 11.11.11. Продається книга також за 111 гривень. Ціле мереживо щасливих одиничок. А що криється за ними? У нумерології ця цифра має свою семантику, що пов’язана як з оригінальністю, творчим мисленням, силою волі, а також із егоїзмом, бажанням похизуватися, імпульсивністю і навіть авторитаризмом. Це дає привід до прочитання лексикону крізь символіку цього числа, от тільки хто наважиться зробити цей аналіз? Наразі чекаємо притомних рецензій на цей грубий том подорожніх есеїстичних нотаток і якихось продовжень від автора. Адже, кажуть, Андрухович пообіцяв народному депутату Олегу Ляшку написати і про Чернігів, якому не знайшлося місця у цьому виданні. Треба було й собі просити – про Луганськ…:)

 

«Книжковий світ» місяця

Фото Христини Приліп, «ДЧ»

Відбувся потужний осінній книжковий ярмарок «Медвін: Книжковий світ-2011», який цього разу порадував не тільки купою книжок, літературною кухнею, літературно-музичними перформансами, але й Всеукраїнським конкурсом двійників Тараса Шевченка. Попри те, що конкурс проводиться вперше, це не відбилося на якості дійства, і людей, схожих на Кобзаря, відгукнулося досить багато. Звичайно ж, переміг один, але через рік усе може змінитися – бо люди змінюються і зростом, і вагою, і рисами обличчя. Тож, усі охочі мають рік, щоб, скажімо, відростити вуса. Подібний конкурс, але двійників Хемінгуея, існує в Америці. Але стосунки українців з Тарасом зовсім інакші, ніж в американців з Ернестом, тож це спосіб зробити наш пам’ятник ближчим до читача, а читача – до пам’ятника. Залишилося для гендерної рівності влаштувати конкурс двійників Лесі Українки. Але не будемо випереджувати події, лізти поперед батька туди, де нам так не хочеться бути. Час розставить на свої місця усі цифри, усі міста, пам’ятники і будинки.

Любов Якимчук